 Забобони в церковному житті: звідки вони беруться і як їх розпізнати? Дотримання яких «правил» поведінки до і після Причастя є не лише малоістотним, але й шкідливим? Для християнської свідомості забобони - це щось протиприродне. Але, на жаль, навіть серед людей, що приступають до Причастя, вистачає тих, хто ще не розлучився з язичницьким світоглядом.
Навіть, приступаючи до великої святині, приймаючи у себе Плоть та Кров Христову, така людина не скидає старий забобонний одяг, а стає носієм «гібридної», як кажуть соціологи, релігійної свідомості. Вона, начебто, й православна за формою і навіть трохи за змістом, але з елементами язичництва. Але як не можна бути трішки вагітною, так не вийде бути трішки православним. Якщо ми називаємо себе християнами, тоді в нас не повинно бути місця для забобонної свідомості. Як жартував митрополит Антоній Сурозький: «Якщо бачу, що чорна кішка хоче перебігти мені дорогу, я даю їй це зробити, а раптом вона забобонна». Ось кілька найпоширеніших прикладів забобонів, які стосуються Причастя: 1. У ніч після Причастя спати не можна - розгубиш всю благодать. Тут наявне механічне розуміння Таїнства, де благодать сприймається, як якась енергія, яку можна черпати автоматично. Вдень благодать працює, а уві сні витрачається даремно. Але Церква - це не магазин, а благодать - не товар. Життя з Богом, уподібнення Христу - мета християнина, і все, що даровано Церквою, в тому числі й Таїнства, служить для встановлення або підтримки зв'язку з цим і вдень, і вночі. 2. Перед Причастям після опівночі не можна ковтати слину і чистити зуби. Це не стільки забобон, скільки перестраховка від порушення форми здійснення Таїнства. Мовляв, якщо проковтнув слину, то таїнство не буде дійсним. У «Пам'ятці християнину, який бажає приступити до Святої Чаші для причастя Животворящого Тіла і Крові Христових» є з цього приводу наступне повчання: «...якщо хто-небудь, постуючи для прилучення Святих Тайн, вмиваючись або перебуваючи у лазні, проковтнув трохи води, чи повинен такий причаститися? Як відповідає у своєму канонічному посланні святитель Тимофій Олександрійський: «Повинен. Бо інакше сатана, знайшовши можливість віддалити його від Причастя, частіше буде робити те ж саме». 3. Благодать Причастя «діє» 6 тижнів. Є ще варіації на цю тему, коли говорять, що три дні після Причастя диявол не може підступити до людини. Ці числові характеристики побудовані за класичною забобонною схемою: автоматично убезпечити себе від тривог. В даному випадку 6 тижнів можна розслабитися, а потім знову до церкви за благодаттю. 4. Після Причастя не їдять виделкою, щоб благодать не проколоти.Анекдотичне марновірство, яке не потребує коментарів з причини свого повного безглуздя. 5. Після Причастя позіхати не можна - Святий Дух вилетить, а біси залетять.У цьому марновірстві відображено примітивне уявлення про Духа Святого. Крім того, якщо біси так легко опановують нещасним християнином після Причастя, тоді вже краще взагалі мовчати, не відкривати рот, не їсти й не пити. Залишається ще питання, чому біси влітають тільки через рот, а не через вуха, наприклад, і чому саме під час позіхання? 6. Причастя потрібне для очищення організму та для підняття гемоглобіну в крові. Тут яскраво виражена відсутність релігійної свідомості. Замість Бога людина шукає ліки. А Причастя сприймає як магічний обряд. Схожим чином мислять ті батьки, які приводять своїх дітей на Причастя лише з метою «щоб не хворів». 7. Причастя у архієрея сильніше, ніж у простого священика. Людина намагається таким чином «посилити» Таїнство. Адже це набагато легше, ніж гідно підготуватися до прийняття Святих Дарів. Всі ці забобони об'єднує ще одна спільна риса - віра не в Бога, а в магію, в алгоритм дій, який допомагає сам по собі. Від нас - ритуал, нам - благодать. Відходить на другий план зустріч з Богом, спілкування з Ним, порятунок - це все дуже складно і незрозуміло. Зручніше мислити так: «Ми ж постили три дні! Подавай нагороду! » Ця психологія обміну - ще одна риса язичницької свідомості. Саме такий формат відносин прийнятий у стосунках з ідолами. Язичник приносить жертву божкові і встановлює з ним якийсь договір, за яким той тепер зобов'язаний допомогти йому в полюванні. Не вийшло з полюванням, божка можна й відлупцювати. У християнстві інакше. Нам потрібен Господь кожну секунду нашого життя, і ми докладаємо всі зусилля, щоб бути з Ним. Саме Господь, а не благополуччя, яким Він нас щедро обдаровує. Апостол Павло писав про жагу Бога, яка перевищує жагу життя: «бажаю померти та бути з Христом, бо це значно краще» (Флп. 1:23). І коли в центрі життя звільняється місце для Христа, тоді йдуть звідти забобони та спроби маніпулювати обставинами свого життя через виконання безглуздих дій. Джерело:http://www.archangel.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1097:7-naiposhyrenishykh-zaboboniv-pro-prychastia&catid=25:s&Itemid=46
|
