(УПЦ КП) храм Преображення Господнього м.Бердичів

Середа, 26.07.2017, 19:43

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS | Головна | | Мій профіль | Вихід

Головна » 2010 » Червень » 25 » Церковна свічка
21:04
Церковна свічка

Що робить спочатку людина, переступивши поріг храму? В дев’яти випадках з десяти – підходить до свічної лавки.


Звичай ставити свічки в храмах прийшов на наші землі з Греції, від якої за святого князя Володимира Великого була отримана нашими предками православна віра.

Свічки і лампади використовувалися в храмах ще в глибокій древності. Повеління зробити світильник з чистого золота з сімома лампадами – одне із перших, яке було дане Господом Мойсею. 

В перших віках християнства під час богослужіння завжди запалювалися свічки. З однієї сторони, в цьому була необхідність: християни, які терпіли гоніння від язичників, для богослужіння збирались у підземеллях і катакомбах, до того ж богослужіння частіше всього звершувалися вночі, і без світильників обійтися було неможливо. 

Але з іншої, і головнішої причини, освітлення носило духовне значення. «Ніколи не звершується у нас богослужіння без світильників, - говорив вчитель Церкви Тертуліан, - але ми використовуємо їх не для того, щоб розвіювати морок ночі, - літургія звершується в нас і при денному світлі, але для того, щоб зобразити через це Христа – Світло нестворене, без Якого ми і в день блукали б у темряві».

Коли на Церкву Христову припинилися гоніння і настав мир, звичай запалювати свічки і світильники залишився. Жодне богослужіння, жодне священнодійство не звершувалося, і зараз не звершується без світильників.

Перед іконами святих, гробами мучеників стали запалювати свічки і лампади, як перед святинями. Святий Ієронім засвідчує: «У всіх Церквах Сходу запалюються свічки і при сонячному світлі, воістину не для прогнання темряви, але на знак радості, щоб під виглядом чуттєвого світла показати світло інше».

«Лампади і свічки є образом вічного Світла, а також означають світло, яким сяють праведники», - говорив святий Софроній, патріарх Єрусалимський (VII ст.).

Древні візантійські храми мали дуже вузькі вікна, які створювали напівморок, темряву у храмі навіть у дуже сонячні дні. Це символізувало земне людське життя, занурене в темряву гріха і невідання, в якому, однак, світить світло віри, світло Божественне. Зовнішнє світло допускалося в середину храму лише як образ світла нематеріального, і в дуже обмеженій кількості. Світильники у храмі завжди мали духовно-символічне значення.

Про символічне значення світла у Церкві свідчить також і улаштування, і склад свічок і лампад які горять.

Віск і єлей в древності були приношеннями віруючих у храм в якості добровільної пожертви. Літургіст ХV століття блаженний Симеон, архиєпископ Солунський, пояснюючи символічне значення воску говорив, що чистий віск означає чистоту людини, яка його приносить. Віск приноситься на знак нашого розкаяння і готовність надалі бути послушними Богу. Горіння воскової свічки, перетворення воску у вогонь прообразує перетворення земної людини в нову істоту під дією вогню і тепла Божественної любові і благодаті. 


Єлей – це масло рослинного походження з плодів оливкових дерев, маслин.


Чому прийнято ставити свічки?

Свічки, які купляють у храмі, щоб поставити на підсвічнику біля ікон, - це добровільна пожертва Богу і Його храму. Жертва – це те, що людина віддає, не отримуючи взамін матеріального еквіваленту того, що віддала. Жертва – це дар, вираження нашої любові тому, кому ми цей дар приносимо. І тільки тоді наша жертва приємна Богу, коли вона приноситься від щирого серця.

Свічка – це якби провідник нашої молитви, який підсилює і направляє цю молитву до Бога, Божої Матері або кому-небудь із святих.

Свічка виражає теплоту любові людини до Господа, Божої Матері, Ангела або святого, біля ликів Яких віруючий ставить свою свічку. І якщо немає любові і шани, то свічки не мають ніякого значення, наша жертва даремна.

Нажаль, так відбувається нерідко. Часто ми думаємо, що, поставивши свічку за здоров’я, упокій або успіх якої-небудь справи, виконали свій обов’язок, стали чистими і праведними, - нібито одна свічка може умилостивити за нас Бога! Дехто думає, що якщо на свято поставили свічки або запалили лампаду вдома перед іконою, то Бог не покарає їх за брехню, образи ближніх та інші гріхи.

Як страшно помиляються вони! Без любові до Бога, без любові до ближніх як до самих себе, без виконання заповідей Господніх не потрібні і не допоможуть жодні свічки. Без ревності і віри наші свічки нічого не варті.

Не одноразово, люди які випадково заходять до храму запитують, наприклад: до якої ікони і скільки свічок потрібно поставити, щоб дитина успішно здала екзамен? Відповідь на це запитання священнику дати непросто. По-перше, насправді він не знає: до якої і скільки, а по-друге, він не наважиться сказати їм чисту правду: ні до жодної і ніскільки. Очевидно, що свічки – не універсальна валюта, якою ми розплачуємося перед Богом, а знак нашої любові і благоговіння, жертва Богу.

Купівля свічок – це мала жертва Богу, добровільна і необтяжлива. Дорога свічка зовсім не є благодатнішою за маленьку. Богові не потрібні товсті чи тонкі свічки. Йому потрібні люблячі серця. Немає і обов’язкових правил, куди і скільки свічок повинні ставити віруючі.

Однак, за традицією яка склалася в першу чергу свічка ставиться перед іконою Свята або біля шанованої храмової ікони, потім біля молей святого, якщо вони є у храмі, потім святому, ім’я якого носите (якщо у храмі немає окремої ікони вашого небесного покровителя, поставте свічку і помоліться перед іконою «Всіх святих»), а вже потім – за здоров’я або упокій.

За здоров’я зазвичай свічки ставлять Спасителю, Божій Матері та іншим святим, яким Господь дарував особливу благодать зціляти хвороби і подавати допомогу в різних потребах.

Ставлячи свічку перед іконою угодника Божого, потрібно подумки промовляти слова: «Святий угоднику Божий (ім’я), моли Бога за мене грішного (у) (або ім’я того, за кого молитесь)».

Щоб молитви були вислухані, молитися святим угодникам потрібно з вірою в силу їх заступництва перед Богом словами, які йдуть від серця.

За упокій свічки ставлять на канун (канон) – невеликий чотирикутний стіл з невеликим Розп’яттям на ньому і моляться за упокій душ спочилих рідних та близьких в Царстві Божому, подумки промовляючи: «Пом’яни, Господи, спочилого раба Твого (ім’я) і прости його прогрішення, вільні і невільні, і даруй йому Царство Небесне».

На кануні (каноні) можна побачити крім свічок і продукти. Це дуже древня християнська традиція. В древності були так-звані агапи – трапези любові, коли християни, які приходили на богослужіння, після його закінчення всі разом споживали те, що приносили з собою. Зазвичай на канун кладуть хліб, печиво, цукор, лампадну олію, церковне вино. Все це приноситься і ставиться з тією ж метою, з якою ставиться на канун свічка, - пом’янути померлих.

Слід пам’ятати, що приношення потрібно робити від чистого серця і щирого бажання принести жертву за упокій душі померлого.


Правила запалення свічок у храмі.

Під час буденних богослужінь, коли майже у всіх молитвах виражається одне – покаяння, сокрушення і скорбота за гріхи, храм освітлюється дуже мало. У святкові дні (наприклад, у воскресні дні, коли згадується Воскресіння Христове – перемога над смертю і дияволом, або коли прославляються особливо угодні перед Богом люди) Церква виражає свою торжественність більшою кількість світла. Запалюється багато світильників, у тому ж числі і панікадила, створюючи образ цього повного світла Божого, який засяє вірним в Царстві Небесному. У найбільше із християнських свят – на світле Христове Воскресіння – Пасху – не тільки освітлюється вся церква, але і всі православні повинні стояти із запаленими свічками.


Отже, чим радіснішим і торжественнішим у храмі звершується богослужіння, тим більше буває світла. На літургії, як на самому торжественному богослужінні у всі дні року (і в будні, і в свята), запалюється більше свічок, аніж на інших службах.

Запалювання свічок у храмі – це частина служби. І як не можна порушувати благоустрій в храмі недостойною і неспокійною поведінкою, так і неможна чинити безпорядок, передаючи через весь храм під час богослужіння свою свічку, або, ще дещо гірше, протискуватися до підсвічника, щоб поставити її самому.

Якщо ви бажаєте поставити свічку особисто, потрібно приходити в храм до початку богослужіння. Прикро бачити, як ті, що запізнилися, прийшовши до храму на середині богослужіння, в самі відповідальні і торжественні моменти богослужіння, коли все завмирає у благоговінні перед Богом, порушують спокій і порядок у храмі, передаючи свої свічки, відволікаючи інших віруючих (під час читання Євангелія; Херувимської пісні та Великого ходу; Євхаристичного канону; співання "Вірую” та "Отче наш”).

Якщо хто запізнився на богослужіння, нехай дочекається закінчення богослужіння, а потім, якщо у нього є таке бажання, поставить свічку.

Іноді стається так, що на підсвічнику перед іконою немає вільного місця, все заповнене свічками. Тоді не слід заради особистої свічки гасити іншу, краще поставити її в інше місце, або попросити служителя поставити її в інший час. І не потрібно хвилюватися, що вашу свічку, яка ще не догоріла загасили по закінченні служби – жертва вже прийнята Всевидячим і Всезнаючим Господом.

Не слід слухати розмови про те, що свічку потрібно ставити тільки правою рукою; що, якщо вона згасла, це означає, буде нещастя; що плавити нижній кінець свічки для стійкості в лунці – гріх і т.д. Все це не що інше, як марновірство. 

Свічки бажано купувати тільки в тому храмі, куди ви прийшли молитися. Приносити із собою свічки, куплені поза стінами храму, і ставити їх перед іконами не слід.

Джерело:http://www.archangel.kiev.ua










Переглядів: 1898 | Додав: Damian | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 164
 
Статистика

Календар

«  Червень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930