(УПЦ КП) храм Преображення Господнього м.Бердичів

Середа, 26.07.2017, 11:30

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS | Головна | | Мій профіль | Вихід

Головна » 2010 » Квітень » 8 » У Провідну неділю молимося за тих, хто не з нами
20:08
У Провідну неділю молимося за тих, хто не з нами
У Провідну неділю молимося за тих, хто не з нами. У Провідну неділю на кладовище приходять всією родиною. Тиждень після Великодня називають Провідним, або Поминальним. Усі родини збираються на кладовищі, аби помолитися за близьких, які відійшли у вічність. У кожного регіону з цим святом пов’язані свої звичаї. Але єднає усіх в цей час віра у воскресіння та життя вічне.У Бога немає живих і мертвих Кажуть, що на цілий тиждень після Великодня Господь відпускає душі померлих на землю і вони розважаються разом з живими. А в Провідну неділю вони повертаються назад. У провідний тиждень не можна називати померлих небіжчиками, бо вони серед нас. Чи правда це? Оксана, м. Рівне. Андрій ГОРОБЕЦЬ, настоятель Свято-Софіївського храму УПЦ КП м. Рівного, протоієрей: — Немає такого вчення, це чисто язичницька теорія. У Бога немає живих і мертвих. Просто ті, хто відійшов, знаходяться поза землею, і всі очікують Другого пришестя Христового. І от Пасха нагадує нам про те, що потрібно молитися за рідних, які з нами, і тим більше за тих, які самі цього зробити не можуть. Щоб Господь упокоїв їх душі там, де праведні спочивають. Пам’ятаймо, що Христос віддав Себе на смерть і за Себе викупляє нас від гріха, прокляття й смерті, аби кожна людина отримала вічне життя. Традиція поминати померлих сягає ще дохристиянського періоду. У сиву давнину наші предки влаштовували урочисту тризну з жертвоприношенням на честь померлих. Згодом, у стародавніх слов’ян час поминання мертвих називався Радуницею (або “весняною радістю”) й об’єднував цілий цикл весняних свят. Пізніше, вже після введення християнства, Радуниця відзначалася лише один день — на другу неділю після Пасхи. Християни називають період поминання мертвих по-різному, наприклад — Антипасха (що означає замість Пасхи), або Хомина неділя. Названа вона на честь невіруючого апостола Хоми (Фоми, Томи), який не повірив, що Христос воскрес, поки не побачив і не переконався особисто. Тільки після цього апостол навернувся і став великим проповідником і загинув мученицькою смертю за віру в Індії. Антипасха — це перша неділя після Пасхи, що завершує Світлий тиждень і богослужіння якої звеличує подію явлення Ісуса Христа святим апостолам на восьмий день після Його воскресіння та утвердження у вірі святого апостола Хоми. Тому вона ще називається Неділя Оновлення, Нова неділя, Провідна неділя, Біла неділя, Дарна неділя. На Поділлі й Волині він називається “Гробки”, “Могилки”, на Лівобережжі — “Бабський Великдень”, на Херсонщині — “Поминки”. Та церковна назва цієї неділі, найпоширеніша в України — Проводи. На Провідну згадують добрі справи померлих Загалом більшість ритуалів у тиждень після Великодня пов’язані з померлими. Потрібно щиро молитись за небіжчиків. Хоч Проводи тривають цілий тиждень, дехто (наприклад, родичі, які живуть далеко) запрошують священика правити на могилах рідних одразу після Великодня. Це не вважається порушенням. У різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні — у неділю, понеділок чи вівторок. Але в основному священики правлять на могилах, та скроплюють їх свяченою водою саме у наступну після Великодня неділю. У цей день українці провідують могили своїх близьких і рідних. У Провідну неділю на кладовище приходять всією родиною. За поминальним обідом родичі повинні згадувати хороші справи рідної людини. Голова родини, зазвичай, промовляє: “Дай нам, Боже, довго на цім світі проживати, в добрім щасті панувати, а померлим — щастя Божого діждати!”. Після служби Божої в день Проводів священики й парафіяни з корогвами, хрестами, свічками й образами, співаючи, йдуть на кладовище, де відправляють загальну панахиду. Далі кожен рід запрошує священика на могили своїх предків, щоб відслужити там короткі молебні-панахиди. Чи варто залишати харчі на могилі? Свято поминання — це традиція поєднання молитви з добрими справами. Адже в ці дні в пам’ять про померлих годують убогих, голодних, які збираються біля кладовища. Тому у питанні, чи варто залишати на могилі харчі, думки розбігаються. І справді, їжа потрібна живим. А от, залишивши на могилі наїдки, жахливо навіть уявити, що там робиться після того, як ми залишаємо кладовище. Адже їжу розтягують дикі тварини, птахи гризуться за неї. Місце спочинку тіла близького повинне бути у чистоті, порядку. Підтверджує це і настоятель Свято-Софіївського храму УПЦ КП м. Рівного протоієрей Андрій Горобець. — Дехто думає, що їжу він залишає покійнику. Але церковною традицією установлено, що молитва повинна бути з жертвою. Тому варто молитися і віддавати їжу убогим, тим, хто не в змозі купити чи приготувати паски. Зараз люди рідко так роблять. Що несли на могили? Нині у Провідну неділю на могили померлих родичі приносять крашанки та паску. Та як свідчить історія, раніше на кладовище брали різноманітну їжу, і неодмінно страву, яку полюбляв померлий. Обов’язковою стравою було коливо. Часто спеціально для поминання печуть паски (або лишають з Великодня), калачі, пироги, фарбують крашанки і варять коливо. Коливо (канун чи сита) — страва, з якої в Україні розпочинали поминальну трапезу і в день похорону, і на “дев’ятини”, і на “сороковини”, на поминальну річницю і на Проводи. Його не тільки споживали удома при застіллі, а й брали у церкву на відправу і на кладовище, щоб роздавати проводжаючим і старцям. Найчастіше коливо готували як кутю з недроблених обтовчених пшеничних або ячних круп. Кашу викладали у мисочку, поливали ситою з меду або цукрового сиропу, а зверху прикрашали хрестиком із родзинок чи цукерок-карамельок. Правда, у деяких північних районах України кутю заміняли пшеничним хлібом (бубликами, калачами, пряниками): їх дрібно кришили у миску і поливали медовою ситою. Унікальне коливо готували у Ємільчинському районі Житомирської області — з медовим квасом, а не з простою ситою. На Лівобережному Поліссі зустрічалося також оригінальне коливо, якому не було аналогів в інших регіонах України, — хліб із ситою та яблуком. Раніше, окрім колива з медом, кожна господиня обов’язково готувала для “своїх” покійних страви, які ті особливо любили за життя. Крашанку, частину цих страв, трохи колива, а часом навіть горілку залишають на могилці, горілкою ж кроплять землю. Колись неодмінною стравою на Проводи були млинці (налисники, оладки), які на поминках називали “Божими онучами” чи “тужиками”. Цікаві звичаї До речі, у Карпатському регіоні, зокрема на Покутті, Гуцульщині та Буковині, на Провідну неділю дають за “поману”. Господині випікають калачі й дають їх разом із запаленою свічкою якійсь людині. Якщо це близька людина, то додають хустину, а чоловікові — сорочку. Якщо ж це просто знайома людина, то до калача і свічки додають носовичок. Ці речі дають зі словами, наприклад: “Це тобі за “поману” — за Михайла”. А беруть із словами: “Най Бог прийме”. Той, хто взяв за “поману”, користуючись речами, що йому подарували, повинен згадувати про небіжчика Михайла. У Білорусі, як правило, люди збираються на кладовищі у вівторок у Хомин тиждень. Там “катають” червоні крашанки на могилах своїх рідних та свояків, а потім крашанки віддають прошакам. По обіді, коли вже могила рідні “наїита медом і горілкою”, її покривають білим столітником і ставлять “суху” їжу, бо цей вівторок у них називається “сухим”. На Московщині теж здавна ведеться звичай поминати мертвих на кладовищі, здебільшого у вівторок у Хомин тиждень. Автор: Ярослав Музиченко http://www.gazeta.rv.ua/articles/view/2009-04-16/14092.html
Переглядів: 3347 | Додав: Damian | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 164
 
Статистика

Календар

«  Квітень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930